Мармур, айфони і позолота. Як живе найбагатше ромське село Закарпаття

У Підвиноградові, в 12 кілометрах від кордону з Румунією, розрісся табір, який дістав славу найбагатшого ромського поселення Закарпаття.

Перші його мешканці пускали тут коріння понад 100 років тому в необлаштованих халупах. Але за останні 20 років деяким сім’ям вдалося побудувати палаци й обзавестися атрибутами заможного життя.

Як живуть у Підвиноградові, хто забороняє ромам дивитися телевізор, чому дівчаткам не можна вибирати нареченого, як залагоджують конфлікти всередині табору й чи є на Закарпатті справжні барони – у репортажі «Української правди».Потрапити в Підвиноградів репортерам вдалося з другої спроби, бо першого разу старійшини селища відмовили в проханні. Пояснили це днями масового хрещення жителів табору в баптистській церкві, під час якого сторонніх на ромську територію не пускають.

Ковані ворота з позолотою, вежі, аркові вікна, мармурові колони та сходи – цю пафосну частину Підвиноградова часто порівнюють з київською Конча-Заспою або підмосковною Рубльовкою.

Тут розмовляють сумішшю української, російської та угорської мов.

У дворах можна побачити припарковані Mercedes E-класу, Land Cruiser, BMW X5 і Mazda CX7, що повністю ламає стереотипи про ромів як про представників соціальних низів.

На Закарпатті вам можуть розповісти: колишня традиція баронства поступово зникає. Проблеми в таборах намагаються розв’язувати колегіально.

Хоча в деяких закарпатських селах шановані серед ромів сім’ї ведуть негласне суперництво за вплив.

Журналісти стали мимовільними заручниками такої ситуації. Після того як відпрацювали в домі ромів, які їх приймали, виїзд з табору з двох боків заблокували Land Cruiser і мікроавтобус.

Виїхати без втрат вдалося тільки після втручання в конфлікт сім’ї, яка погодилася спілкуватися з репортерами.Суд старійшин

У селі Підвиноградів – близько чотирьох з половиною тисяч жителів. Майже 50% із них – роми, які компактно проживають в тій частині селища, яку називають табором.

У фасадній частині табору, яку важко не помітити з траси, – великі строкаті будинки, схожі на палаци.

Без попередньої домовленості й «благословення» старійшин тут краще не показуватися. Новини про появу незнайомців розходяться селищем миттєво. Знімати на камеру дозволяють не всі і не скрізь.

Один з мешканців заможного будинку в Підвиноградові – 59-річний Юрій Фаркош. У нього 10 дітей, 44 онуки та 14 правнуків. Разом з усіма його ромська родина розрослася до ста осіб. Усі живуть в одному селищі. Тут, всупереч поширеній думці, не популярна кочова романтика.Фаркош у таборі – персона шанована. З посвідченням депутата сільської ради. Він скромно вважає за краще не називати себе бароном.

– У мене брат є, якому 67 років. Ось він був бароном! Але зараз, як і я, покаявся і хрестився. Зараз він – не барон, – усміхається Юрій.

Василь, один з синів Фаркоша, каже, що в підвиноградівському таборі є п’ять-шість старост, у тому числі його батько.

– Проблеми залагоджують вони, – розповідає він. – Є якісь побутові, внутрішні питання, або ж потрібно розсудити чиюсь суперечку – все у нас через найпочесніших людей іде. Коли потрібно, старости можуть звернутися і в поліцію. Якщо хтось поб’ється, старости намагаються помирити. Збирають народ і судять, вирішують, хто винен. Хто неправий – нехай просить вибачення. Якщо людина не зрозуміє, то її можуть і вдарити. Але у нас в таборі такі проблеми бувають рідко.Московські долари

Розмови про розкішні будинки в Підвиноградові сприймають насторожено.

– Знаєте, чужинців ми зараз сюди 100% не пускаємо, – зізнається Юрій Фаркош. Бо приїдуть, познімають на камери або телефон, а потім пишуть усяке. Думаю, українці заздрять тому, що в ромів у Підвиноградові такі багаті будинки. Вони весь час запитують: «Звідки у них такі гроші?»

На це делікатне питання в родині Фаркоша відповідають так: заробили своїми руками. Як доказ демонструють фото й відео на смартфонах.

– Ми їздимо на заробітки в Москву, – коментує Василь Фаркош. – Робимо дахи, сайдинг. Є фахівці по дереву, бляхарі. Працюємо в приватних будинках. Ось тут, дивись, я біля бетонозмішувача, а мої люди фундамент заливають. У Москві можна краще заробити, ніж в Україні. Раніше ми продавали бляшані жолоби і стоки в Донецьк, Луганськ. Оцинковані, фарбовані – робили своїми руками. Там вони були популярні, поки війна не почалася.За словами Василя, роми Підвиноградова їдуть на роботу в Москву на три місяці. Загалом там проводять по шість місяців на рік. За один місяць отримують 900-1000 доларів чистими на людину. А оскільки в підряді бере участь відразу кілька членів родини, заробити можна пристойно.

– Свої будинки будуємо по кілька років. Ось цей дім, де ми зараз, зводили потихеньку впродовж п’яти-шести років, – пояснюють Фаркоші.

Грішне депутатство

В останні роки все більше «повноважень» у розв’язанні актуальних питань в таборі перебирають на себе церква і місцеві пресвітери. У них тут – незаперечний авторитет.

Традиційний вплив ромських старійшин на залагодження життєвих проблем в таборі звужується через усе більшу могутність церкви.

Перші громади євангельських християн-баптистів у Підвиноградові та сусідньому Королеві з’явилися ще в кінці 70-х – початку 80-х років минулого століття.

Зараз у Підвиноградові, за словами Юрія Фаркоша, вірян – більшість: до 95%.Навернення кардинально змінює життя ромів. Для сторонніх тутешні заборони мають дивний вигляд. Наприклад, за словами воцерковлених ромів, їм заборонено дивитися телевізор.

Тут також не відзначають більшість звичних для українців свят – і державних, і релігійних.

Де спрацьовує реальне табу священника, а де забобони, що їх вигадали місцеві, з’ясувати складно.

Віряни Підвиноградова не п’ють і не курять. Намагаються, за їхніми словами, дотримуватися всіх біблійних заповідей.

Юрій Фаркош хоч і обраний сільським депутатом, фактично закинув політику. Це сталося після його приходу в баптистський молитовний будинок.

Фаркош каже, що поміняв депутатство на віру, тому що захотів вічно жити з Богом.

Розчарувався в депутатстві він і з інших причин. З чотирьох з половиною тисяч жителів Підвиноградова він – єдиний, хто захотів представляти інтереси двох тисяч ромів у місцевій адміністрації та взяв участь у виборах. Але натомість зіткнувся з опором у розв’язанні ромських проблем.

– Ходив на всі сесії, виступав. Але мене не слухали. Я один був (представником ромів, – ред.) там. А решта 20 людей не слухали. Як я міг їх перемогти? Вони навіть лампочки не давали нам для вуличних ліхтарів, – скаржиться Фаркош.Його син Артем Лано зазначає, що роми нормально контактують з головою сільради, але з депутатами взаєморозуміння поки не знайшли.

– Наші звернення не беруть – взагалі нуль! Наприклад, у нас робили в селі асфальт. По всьому Підвиноградові, але не в таборі. Тому що ми – роми. Нам сказали: «Збирайте для початку гроші самі. А з рештою сільрада допоможе». У підсумку довелося на свої кошти класти асфальт. Плюс нам допомогли німці, якийсь благодійний фонд. Вони нам церкву збудували і школу при ній, – ділиться Артем.Заміж у дванадцять

Особлива гордість жителів підвиноградівського табору – місцеві дівчатка й жінки, які носять розкішні сукні. Тут стверджують: такого вбрання, крім Підвиноградова й сусіднього Королева, не побачиш більше в жодному ромському таборі України.

Зазвичай строкаті сукні вдягають, коли в дім приходять гості чи з іншого урочистого приводу.

Вишивають бісером два місцеві «дизайнери»​​-самоуки.

– Ми купуємо готові спідниці в Чернівцях по три-чотири тисячі гривень, – розповідає Артем Лано. – Потім наводить красу дизайнер. За роботу бере 800 гривень. Вишивати красиві сукні – ця традиція у нас з того самого часу, коли табір тут з’явився.

Інша традиція, пов’язана з жіночою статтю, для пересічного українця видається трохи дивною. Роми одружуються і виходять заміж дуже рано, і вже до 20 років у молодих батьків є по двоє-троє дітей.– Дівчину віддаємо заміж в 12, 13, 14 років, – провадить Юрій Фаркош. – Як вам це пояснити? Не знаю. Так у нас заведено. Дівчата не вибирають собі чоловіків. У нас такого немає, як у вас. Вирішують тато і мама. Збираються з батьками хлопця й вирішують. Буває, що наш ром одружується з українкою, але це – рідкість.

За словами Фаркоша, весілля у ромів багато в чому схожі на українські. Але є серйозна відмінність: у сім’ях вірян вони відбуваються без алкоголю.Нетрі й туга за Януковичем

Табір у Підвиноградові – це не тільки багаті будинки. На його околиці можна побачити типові ромські «фавели». Маленькі халупи й натовпи замурзаних дітей – інший бік життя в Підвиноградові.Допомагають місцевій бідноті старійшини та їхні благополучні сім’ї.

– Бідні роми владі не потрібні, – каже Артем Лано. – Ми самі намагаємося допомогти їм, чим можемо. Взимку, наприклад, закуповуємо дрова. Купуємо їжу – картоплю, макарони. На Різдво роздаємо дітям подарунки.

На питання, до чого прагнуть роми, в родині Фаркошів відповідають: до цивілізації.

– Нам потрібно, щоб культура була, щоб наші люди знали, куди звертатися з проблемами. Щоб діти вчилися. Щоб жили за законами Біблії, – пояснює Юрій Фаркош.Головну ромську мрію його син Артем формує більш прагматично й конкретно.

– Мрія у ромів така: отримати вищу освіту, працювати де-небудь в адміністрації, бути депутатом, представником влади. Навіщо? Не заради грошей. Щоб хоч якось захистити свій народ, – каже він.

Говорячи про минуле, сьогодення і майбутнє, жителі табору в Підвиноградові зі святою простотою не приховують своєї туги за часами президента-втікача Віктора Януковича.

– Усім людям тоді легше жилося. Москва у нас тоді була більш відкрита. Не дуже нас, українців, зараз поважають там. Особливо – із Західної України. Бандерівцями називають, – скаржиться Юрій Фаркош.Він осяює свій палац блискучою золотою усмішкою і наостанок ставить простодушне питання:

– Зрозуміло, що Януковича до нас уже не пустять. Може, він там буде правити – на Донбасі?

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---